Революційні події 1917-1920-х років на сторінках кам’янецької преси

Анотація
У статті йде мова про художнє та художньо-публіцистичне відображення революційних подій 1917-1920-х років на сторінках Кам’янець-Подільської преси; розкриваються причини розвитку фейлетону як художньо-публіцистичного жанру, а також причини частого вживання псевдонімів та криптонів.
Ключові слова: преса, свобода слова, псевдонім, криптонім, фейлетон, підтекст.

Кам’янець-Подільський 1917-1920-х років був епіцентром визвольних подій. Тут вирувало життя. Через Кам’янець, та й через усе Поділля, в ті роки, як зазначає Елеонора Соловей у праці „Труди і дні поета”, „безладними хвилями перекочувалися війська та юрми біженців, влада в місті мінялася раз по раз: його посідали то німецько-австрійські частини, то українські, то польські, то більшовицькі” [7, 455]. Так, у лютому 1918 року в Кам’янець-Подільський повернулися війська УНР, що раніше були витіснені більшовиками. В січні 1919 року військам Директорії вдалося придушити черговий більшовицький збройний заколот. Проте другого лютого уряд УНР змушений був залишити Київ, а десь через місяць — Вінницю. В наслідок цього численні урядові установи перемістилися до Кам’янця. І місто фактично стало столицею політичного життя України.
Мало не щодня в Кам’янецькій пресі друкувалися статті, основним завданням яких було сповістити народ про склад провладних політичних сил. В газеті „Життя Поділля” у 1919 році існувала навіть ціла рубрика, що мала назву „Організація влади”. Так, у номері дев’ятому читаємо: „Соціалістичні українські партії прийшли до порозуміння в справі організації кабінету міністрів і управління Українською Народною Республікою. До скликання конгресу трудового народу України на чолі влади будуть стояти: Директорія, обрана Національним Союзом, і при ній правительство. З певних джерел нас повідомляють, що головою міністрів буде В.Чеховський — український с.-д.” [1, 2]. У цій же газеті, але вже в номері одинадцятому читаємо: „Більшовицькі війська змусили новобраний уряд скласти свої повноваження. Війська УНР намагаються чинити опір [2, 2]”.
Свобода слова, яку, скажімо у Франції на той час захищав „Закон про пресу” (1881 рік), у Кам’янці-Подільському була номінальною. Насправді Кам’янецькі газети досить рідко подавали матеріал відкрито, замінюючи „гострі” статті фейлетонами, гуморесками чи поезією. При чому автор завжди залишався невідомим, а під творами ставилися підписи типу: „Шейнайзон”, „Начхідзе”, „Ор Лайт”, „Е.”, „ф-ц” і т. д. Так, у газеті „Подольская мысль” (1918 р.) на честь перемоги військ УНР у рубриці під назвою „Маленький фейлетон” було надруковано „Сказку-быль”, в якій велася мова про великого багатиря із надзвичайною силою — „Тряхнет плечами — все живое с ного валится, заговорит — к земле дубы вековые клоняться, закричит — дубы с корнем от крика того вырываются, по земле Буддо ураган несется...” [6, 4]. Але тихим і добрим був той богатир — всі його ображали, використовуючи його силу, до сьомого поту його заганяли. А по роботі сковували цепами і заливали йому в горло „живу” воду. Проте одного дня не витримав богатир цього знущання: „Рванулся богатырь, разорвал он вековые цепи, скинул с плеч своїх плем’я карликовое, нечестивое. Кого ногами растоптал, кого криком своїм умертвил, а кого в щели, дыры темне загнал...” [6, 4].
У вирі революційних розколів української правлячої еліти, досить неоднозначним було ставлення громадян до самої правлячої еліти, точніше кажучи, до її національної приналежності. Наприклад, в газеті „Життя Поділля” (№9, 1918 р.) у статті під назвою „Думки та вражіння” читаємо розмову, двох людей, випадково підслухану журналістом:
„— Ти якої держишся орієнтації?
— Варязької.
— Як то?
— А так. Моє єдине глибоке переконання — те, що ми не справимося сами з собою. Неодмінно треба, щоб хтось чужий „прийшов і володів” нами. Досі цю „варязьку” ролю виконували німці. Тверда була влада. Спокійно жилось... Коли ж трапився такий казус — революція у німців... Тепер у мене орієнтація на якнайдальших: японців, новозеландців, або що. Гарно ще б було, якби до нас завітали папуаси, або полінезійці — кажуть, не „разлагаются” зовсім...” [1, 2].
Досить часто, як вже зазначалося вище, отаке яскраве розмаїття іносказань і недомовленостей газетярі розбавляли віршами, в яких прямо чи опосередковано (найчастіше опосередковано) поети виражали своє ставлення до суспільно-політичних подій України, загалом, і міста, зокрема, та закликали читачів до боротьби з іноземними поневолювачами, беручи курс на самостійність і незалежність УНР та проголошуючи пророцьке бачення світлого майбутнього. Особливо активно в цей час друкувався Володимир Свыдзынський. У тому ж таки „Житті Поділля” (№9, 1918 р.), поміж повідомленнями про склад нового уряду УНР та „випадковою розмовою”, про які йшлося вище, зустрічаємо вірш (чи не єдиний із підписом „В.Свідзінський”) „Вже близько день” (Елеонора Соловей друкує його під назвою „Вже хутко день”):
„Вже близько день. Сховався місяць.
Здрігнувсь жахливий сон.
Краса небес, провісник сходу,
Палає Оріон.
Боєць потужний, над землею
Простяг він ясний меч:
Загин усім, хто ворог дневі,
Кому жадана ніч.
Нове життя в бою спалахне,
Жртов воно жада,
Лиш блисне промін, — кров гаряча,
Поллється, як вода.
Тоді лиш, визволена з пітьми,
Обмитая в крові,
Зростить земля і цвіт незнаний
І дасть плоди нові...
Але поволі гаснуть зорі;
Золотистий світ замрів
На краї неба тихий вітер
Дерева розбудив.
Погас і оріон могутній
В уборі бойовім.
Одна лишень зоря сіяє
На небі голубім.
О, ні, не буде кар і помсти
І не проллється кров:
В очах зірниці світової
Любов, одна любов!” [1, 4].
Складається враження, що останні три строфи поет приписав лише для того, щоб скрасити революційні настрої вірша, оскільки в них звучить зовсім інша ідея. Якщо в першій (умовній) частині вірша Володимир Свідзінський проголошує „Загин усім, хто ворог дневі, Кому жадана ніч...” [1, 4], то друга частина заперечує першу твердженням про те, що „... не буде кар і помсти, І не проллється кров...”, бо в очах тієї зірниці, яка боролося проти ночі, „...любов, одна любов!” [1, 4]. На сьогодні важко вести мову про те, чи насправді поет дописував останні три строфи, перед тим, як віддати вірш до друку, чи першозадумом поезії було протиставлення „бій — любов”, котре мало підкреслити думку, що світ — це поєднання чорного і білого (тобто, біле без чорного не існує, і навпаки), але той контекст, в який редактор газети поставив цей вірш, зробив його поетичним закликом до боротьби із „чорними” силами — Україною мають правити українці.
Після цієї поезії Володимир Свідзінський у газетах Кам’янця-Подільського під віршами і статтями такого типу більше не підписував свого справжнього прізвища. Не приховує він авторства лише друкуючи ліричну поезію та статті, котрі не мають навіть натяку на політичні події того часу (поема „Сум-озеро” в літе¬ратурно-науковому додатку до газети „Наш шлях” (1920), дві поезії в студентському журналі „Нова думка” (1920), а також стаття „Народні українські пісні про останню світову війну” в журналі „Освіта” (1919)). Є підстави гадати, що газета „Наш шлях” („щоденна демократична без¬партійна”) послуговувалася дописами Свідзінського постійно: на таку думку наводять і доволі прозорі криптоніми (Св—ій, С—скій, В. Свіден-ко, В. Степовий), і тематика дописів: про Український клуб, про книжко¬вий голод і „зачарований скарб” із двох вагонів книжок у „Союз банку” та ще близько десяти тисяч книжок у „Просвіті”, котрі не продаються „че¬рез відсутність розцінок”; стаття пам'яті О. Русова тощо. Для видавничо товариства „Дністер” Свідзінський переклав культурно-історичний на¬рис І. Іванова „Халдеї”; в цій книжці видавництво анонсувало і його пере¬клад „Життя рослин” К. Тімірязєва як „готовий до друку”, є відомості також про його переклади Гоголевого „Вія” та оповідань Короленка [7, 455].
Друкувалися поезії і сатиричного змісту. Для прикладу, в газеті „Подільський край” (22.08.1918 р.) зустрічаємо сатиричний вірш під назвою „Ноты”:
Ну, как, скажите, я живу?
Кругом все горе да заботы.
Ах, эти ноты, ноты, ноты
Во сне и на Яву…
Домовладелец, точно зверь,
Стал угнетать меня до рвоты;
Стучит он рано утром в дверь,
И шлет решительную ноту.
Устроить плату хочет он…
Я, мол, хозяин, то-то!
Сует квартирный он закон,
И, я плачу за ноту!
И даже дворник в ранний час,
Когда выходит на работу,
За грязь он шлет ко мне сейчас
Дипломатическую ноту…” [5, 3].
Щодня змінювані укази і розпорядження призвели до того, що український народ просто перестав сприймати їх взагалі, живучи за власними правилами і законами. Особливо це стосувалося національних меншин, котрі мешкали в Кам’янці-Подільському. Кожна така спільнота мала власного суддю і власні закони.
Отже, як ми бачимо, Кам’янець-Подільський у вирі революційних подій 1917-1920-х років був столицею політичних війн і баталій. Українська література цього періоду зазнала величезних ідейних і методологічних змін. На шпальтах кам’янецьких газет з’являлися твори сатиричного характеру із подвійним змістом, в яких автори виражали своє ставлення до влади та її політичних курсів, закликали громадян до боротьби за незалежність, і, навіть попри те, що поряд із політичними „різновіяннями” серед населення існували „різновійні” політичні орієнтації, право на самоідентифікацію української нації як рівноправної політично спроможної і економічно незалежної.


Список використаних джерел
1. Життя Поділля. — №9. — 1918. — 4 с.
2. Життя Поділля. — №11. — 1918. — 4 с.
3. Етичні засади роботи журналіста: західний досвід / Упорядник А.Лазарєва. — К.: Інститут масової інформації. — 2002. — 89 с.
4. Новини. — 29 червня. — 1919. — 6 с.
5. Подільський край. — №22. — 1918. — 4 с.
6. Подольская мысль. — №8. — 1918. — 6 с.
7. Соловей Е. „Роботи і дні” поета. // Свідзінський В. Твори у 2-
Summary
The article dills with the problem of artistic and artistically-publicism reflection of revolutionary events of 1917-1920th on the pages of press in the territory of Kameanets-Podilsky. Attention is also paid on the reasons of development of satirical article as the artistically-publicism genre and on the reasons of use of pseudonyms.
Key words: press, freedom of speech, pseudonym, satirical article, implication.