Жанрові особливості фейлетону в Кам’янець-Подільській пресі 1917-1920-х років

Проблема дослідження сатиричної публіцистики як одного із способів вираження і формування національної свідомості залишається особливо актуальною в наш час, коли мають місце процеси відбув удови української державності і набуття Україною статусу Європейської держави.
Проблемами сатири та гумору у пресі займалися Кузнєцова О. „Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі” [4] , Сорока П. „Сміх проти терору” [9], Кройчик Л. „Современный газетный фельетон” [3] та ін. На жаль, на сьогоднішній день у дослідженні сатирично-публіцистичних жанрів української періодики (особливо дожовтневого періоду) спостерігається деяка однобокість, нівелюються регіональні відмінності преси загалом.
Як твердять історичні дослідження, Кам’янець-Подільський у 1917-1920-х роках був центром політичного і культурного життя Правобережної України. Політична картина тут змінювалася майже щодня — до влади почергово приходили то більшовики, то директорія. Змінювався уряд, змінювалася і законодавча база. Саме через це зовсім не дивним є той факт, що переважна більшість населення вважала за доцільне приховувати власні політичні уподобання.
У цьому зачарованому колі виняток становила преса. Варто зауважити, що Кам’янець-Подільський на той час налічував близько 15-20 друкованих видань, не враховуючи бюлетенів та листівок.
Боячись писати відкриті статті із чітко вираженими націоналістичними закликами, газетярі обмежувалися сатиричними та гумористичними жанрами. Це були памфлети, саркастичного характеру політичні портрети привладних осіб та ін. Але найпопулярнішим у цей період стає фейлетон, оскільки саме йому притаманна свобода від жорстких рамок у мовленні, композиції та виборі матеріалу. Майже у кожній газеті на останній шпальті була запроваджена рубрика, назва якої варіювалася в межах „Маленькій фейлетонъ”, „Не так сталося, як гадалося”, „Нові приповідки” „Крылатыя риемы”, основним жанровим наповненням яких залишалися сатирично-публіцистичні жанри, а своєрідним лідером серед них був фейлетон.
Більшість дослідників (В.Здоровега, А.Тепляшина та ін.) схиляються до думки, що фейлетон виник у Франції 28 січня 1800 року, де „цим словом спочатку називали невеликі публікації, видрукувані як додатки до певних політичних видань на окремому аркуші” [2, с. 249]. Саме слово фейлетон вживається як означення відокремленої частини газети, додатка виділеного друкарською лінією, нижньої частини газетного аркуша. Під цією рубрикою друкувалися оголошення, відгуки-рецензії на музичні, літературні новини, повідомлення про моди, неофіційні матеріали.
Дещо пізніше широкого поширення набув інший погляд на фейлетон як на твір, що друкується з метою „пожвавлення” газети чи журналу. Таке бачення фейлетону як твору перш за все цікавого, веселого, енергійного також практично знімало питання стосовно його специфічних жанрових ознак: будь-яка „жваво” написана стаття чи замітка могла в такому разі вважатися фейлетоном.
Першими фейлетонами у східно-слов'янських літературах стали твори літературно - критичного спрямування, що з'явилися в 30-х рр. XIX ст. за підписом Феофілакта Косичкіна (О.Пушкіна). Як самостійний художньо-публіцистичний жанр фейлетон чітко визначився у 40-50-х рр. XIX ст. і розвитку набув у 60-70-х рр. XIX ст. Лише з 90-х рр. фейлетон став жанром переважно сатиричним, з широким використанням іронії, сарказму, гіперболи, різнобічної асоціативності. У кін. XIX ст. намітилася тенденція на розвиток окремих жанрових різновидів ("маленький фейлетон", вірш, або поет, фейлетон).
На початку XX ст.. слово фейлетон означає специфічний газетний жанр, особливий спосіб спілкування фейлетоніста з читачем, проте сам жанр дуже змінився. Він нагадує гумористичне, інколи навіть сатиричне оповідання, реальні факти примхливо переплітаються в ньому з художньою авторською вигадкою.
«Фейлетон, як і нарис, - зіставляє обидві форми Є.Журбіна, - належить до тієї сфери усвідомлення дійсності, в якій діалектично поєднуються два принципи її засвоєння: принцип мистецтва літератури і принцип мистецтва публіцистики. Фейлетон, як і нарис, - жанр художньо-публіцистичний... Говорячи про різницю між нарисом і фейлетоном, необхідно підкреслити, що нарис у цілому зливається з художньою літературою тісніше, ніж фейлетон, який стоїть на межі стику з публіцистикою» [1, с. 117].
Подаючи стислий аналіз творів фейлетонного жанру (від Остапа Вишні і його „Мисливських усмішок” і аж до журналу „Перець”), В.Й.Здоровега приходить до висновку, що „фейлетон прийнято визначати як сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми” [2, с. 249].
Об’єктом сатири у фейлетоні завжди були не просто негативні явища, а такі „хиби і вади, які рядяться під добропорядність, люди, котрі видають себе не за тих, ким є насправді” [2, с. 250].
Анатолій Капелюшний, досліджуючи природу фейлетону, відзначав унікальність поєднання у таких творах сатиричного і художньо-публіцистичного начала: „вони сатиричні, оскільки з’ясовують комічну суть факту, явища, тобто показують невідповідність між ідеалом сатирика, між суспільним ідеалом і реаліями дійсності, які набувають форм негативного явища. І одночасно це твори публіцистичні, в яких сатирик намагається реалізувати певний публіцистичний задум, чітко визначає свою позицію” [10, с. 298].
Фейлетон може набирати найрізноманітніших форм. Він може наближатися до гумористичного оповідання, або бути написаним у формі листа, щоденника, комедійної сцени між кількома особами. Фейлетоністи часом запозичують у своїх творах образи з відомих книг світової і вітчизняної класики, пародіюють відомі твори і т.д. Це потрібно для головного у фейлетоні - сатиричної типізації, розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного у суспільстві. Сатирична типізація досягається художньо-публіцистичним узагальненням негативних явищ у конкретному соціальному бутті. Сатиричний образ розкриває шкідливість зла і водночас притаманними фейлетону засобами підказує шлях його подолання, або завдяки іронії, сарказму робить неможливим його подальше існування. Адже за словами М.Гоголя, сміху боїться навіть той, хто взагалі нічого не боїться.
Досліджуючи середні сатирично-публіцистичні жанри в сучасній українській пресі, О.Д.Кузнецова, узагальнивши існуючі літературознавчі дослідження, приходить до висновку, що „фейлетон — середній прозовий жанр сатири, що виявляє комічну суть суспільної парадоксальної проблеми з метою її усунення, викриває систему негативних фактів через реальні та ймовірні події, різні рефлексії, історичні, літературні асоціації, містифікацію знахідок документів, рукописів, книг, щоденників та інші комічні засоби” [42, c. 104].
Саме таким жанровим характеристикам відповідає фейлетон із назвою „Мнђ снилось...” [5, c. 4]. Сюжетна лінія його розвивається на основі рефлексії — репортерові наснився сон про те, що раптом Україна перетворилася на одну із найстабільніших держав світу. Життя стало настільки спокійним і розпланованим, що сама собою відпала потреба в існуванні професії репортера. „И мне приснился странный сонъ. Буддо бы не было войны, не было революции. Хлђбъ стоитъ 4 к..., масло 30 к... Электрическая станция работаетъ ежедневно, и подает энергию не только для освђщения, но и для техническихъ надобностей...” [5, с. 4].
Прокинувся репортер надзвичайно переляканим. „Я вскочилъ съ постели. На дворе свђтило чудное сонце... Да вђдь это всего лишъ сонъ... И обрадованный до безконечності своимъ открытиемъ..., выпив холодного чаю, отпраился въ редакцію...” [5, с. 4].
Є тут реальна подія, є тут рефлексія, є тут стик двох однакових ситуацій при різних владах.
Але якщо поглянути на наступний фейлетон із назвою „Сказка-быль” [8, c. 4], побудованого у казковій формі, „начиненого” вигаданими героями, можна помітити, що тут немає найголовнішої жанрової ознаки — цілковито відсутня „суспільно парадоксальна проблема, яка потребує усунення” [4, c. 104]. Є багатир, якого весь час пригноблювали, принижували, а він одного чудового дня піднявся і переміг своїх пригноблювачів — на такій фабулі тримається переважна більшість українських дум, російських билин, скандинавських саг і т. д. Виникає питання: можливо, редактор газети, за відсутності філологічної освіти, помилково відніс цю „Сказку...” до жанру фейлетона?
Зустрічаються у „Сказці...” такі слова: „приносили ему „воду живую” и во время сна она въ горло вливалась ему и забывал богатыр про бђду свою, веселъ становился, плясать начиналъ” [8, c. 4]. Перечитуючи фейлетон, ми зустрічаємося із тим, що богатир переміг своїх кривдників, але „воду живу” пити не покинув, навпаки, — відсвяткував перемогу черговим „богатырским” ковтком. Автор не подає нав’язуваний алкоголізм, як соціальну проблему, від якої обов’язково потрібно позбавитись. Деякою мірою в любові до чарки автор вбачає українську національну рису, натякаючи тим самим на те, що, позбавившись її, українець тим самим уподібнюється іншим націям, асимілює з ними.
Звідси, ми можемо вивести ще одну характерну жанрову ознаку фейлетону — натяк (не присутність) на суспільну проблему, але не з метою її усунення, а з метою перетворення на суспільну перевагу чи національно ідентифікуючий фактор.
У газеті „Подольский край” (№16 за 1918 рік) у рубриці „Маленькій фейлетонъ” вміщено твір під назвою„Черная неблагодарность” [11, c. 2]. Тут автор розповідає про картину, що вразила його до глибини душі — російські військовополонені поверталися із Австро-Угорщини: „Оборванные, голодне, измученые, большей частью больные, тянуться они, наши защитники, длинной вереницей... Ни оидного слова привђтствия, ни одной теплой ласки эти мученики долга не встрђчают…” [11, c. 2]. Завершується фейлетон тим, що один із військовополонених зупинився і запитав, невже вони заслужили на таке вороже ставлення.
У даному фейлетоні не виявляється „комічна суть парадоксальної проблеми” [4, c. 104]. Комізм як такий тут цілковито відсутній. Із усіх ознак комічного зустрічається лише іронія: „Цвђтами, криками „ура” ихъ провожали на людскую бойню. И они пошли, увђренные въ величие совершаемого ими поступка…” [11, c. 2]. Чи не єдиними ознаками, що ріднять цей твір із фейлетоном (фейлетоном, за визначенням О.Кузнецової, Д.Заславського, Л.Тимофєєва), є зигзагоподібність його сюжету і проблема (виражена за допомогою іронії), яку потрібно усувати.
Звідси виокремлюємо наступну жанрову ознаку фейлетону — виявлення не тільки (або навіть не стільки) комічної суті „суспільної проблеми, яка потребує вирішення” [4, c. 104], але і її трагічної суті.
Характерною саме для кам’янецького фейлетона є ще одна особливість — несподіване закінчення. Такий прийом є властивим для новелістики, проте, якщо у новелі закінчення все ж таки можна передбачити, то у фейлетонних жанрах воно, як правило, не має логічного пояснення.
У газеті „Подольская мисль” (1918 р., № 1) у рубриці „Маленькій фейлетонъ” вміщено твір із назвою „Наброски карандашомъ”. Композиційно перша частина його уподібнюється листу. Автор (В. Петр) ділиться своїми враженнями від нового закону про боротьбу зі спекуляцією.
„Читали, Аввакумъ Виссарионовичъ, новый законъ по борьбе со спекуляцій?
Ну вотъ изволите видђть правительственный аппаратъ наконецъ сталъ на вполнђ правильную точку зрђния и...
Издалъ законъ.
За спекуляции полагается двойное наказание и административое и уголовное...” [6, с 4]. Далі автор веде мову про те, що цей закон особливо гарні наслідки мав у Кам’янці-Подільському, бо спекулянтів не стало тут взагалі. „Однђ извозным промислом... заниматься стали... Другие открыли буфеты съ восточными сладостями... Барыньки наши бояться за масло, картонку, яйца и всякое другое дорого платить, а то чого доброго скажут „жена спекулянта” и посыплется біда одна за другой.
Вотъ такъ хороший законъ!
Даром, что желђзнодороная забастовка случилась, застой въ коммерции, не чђм, значитъ спекулировать...” [6, с 4].
На цих словах оповіді автора переривається словами „Пожар! Горить!”. Автор залишає лист і разом з величезним натовпом побіг дивитися, що сталося. Але виявилося, що це ревізори Міського Самоуправління підняли фальшиву тривогу, аби нагородити пожежне управління.
Ще однією (свого роду жанровою) особливістю кам’янецьких фейлетонів 1917-1920-х років стали автографи, які залишали фейлетоністи під своїми творами. Жоден із них не оприлюднював свого справжнього прізвища не стільки через звичайний людський страх бути покараним новою владою, а скільки для створення і підтримання власних „фейлетоністських” звичаїв і традицій. При чому довгий час побутувала думка про те, що діяли вони згідно із „Статутом фейлетоністів Кам’янець-Подільської губернії”, у одному із підпунктів якого проголошувалося право фейлетоніста послуговуватися різними автографами тільки за умови, якщо автор матиме не більше п’яти автографів і зберігатиме для кожного з них свій стиль написання фейлетону.
На жаль про „Статут фейлетоністів Кам’янець-Подільської губернії” до сьогоднішнього дня дійшли тільки натяки на його існування у вигляді обмовок у рубриках під назвою „З підслуханого на вулиці”. Саме тому ми схиляємося до тієї думки, що самого „Статуту...” ніколи й не існувало. Але тим не менше фейлетони із автографом „Бідолаха” вирізняються трагічністю своєї тематики і своєрідним перенасиченням риторичними запитаннями. Фейлетони із підписами „Начхідзе” і „Шейнайзон” пишуться, як правило зі збереженням форми українських народних казок, при чому цілковито відсутня постановка суспільної проблеми, що потребує негайного усунення. Фейлетони із підписом „Оль-Райтъ” відомі присутністю римованих складів (восьмого і п’ятого у першій строфі, шостого і третього у другій строфі) і постановкою суспільної проблеми через рефлексії (найчастіше сни).
У кам’янецьких фейлетонах немає чітко вираженого позитиву чи негативу. Єдиним позитивним героєм завжди залишається сміх. Фейлетон не мав права бути не смішним. Як зазначає М.І.Шостак, „якщо шостим відчуттям називають інтуїцію, то для того, хто пише в „легкому” фейлетонному жанрі, необхідно мати ще й сьоме — почуття гумору. Мати схильність до вивчення абсурду „абсурдно”: легко „встати на голову”, , подивитися на те, чого не можна осягнути розумом, на звичайну дрібничку із зовсім незвичної точки зору. І вміти запропонувати його (цей абсурд) читачеві...” [12, с. 13].
Таким чином, розглянувши і проаналізувавши фейлетони, які друкувалися у газетах міста Кам’янця-Подільського з 1917 по 1920 роки на предмет їх жанрових характеристик, приходимо до висновку, що кам’янецький фейлетон помітно вирізнявся на фоні уже існуючих на той час представників цього жанру у пресі інших губерній. Так, кам’янецькі фейлетоністи дещо розширили жанрові характеристики фейлетону від звичайної постановки суспільної проблеми з метою її усунення до творчого перетворення цієї проблеми на національно ідентифікуючий фактор, від виявлення комічної суті суспільної проблеми до нівелювання комізму як такого і змалювання трагічних її сторін, від звичайних автографів, метою яких є приховати справжнє ім’я автора, до використання цих автографів у якості своєрідного логічного обрамлення твору.

Список використаних джерел
1. Журбина Е.И. Теорія и практика художественно-рублицистических жанров. Очерк. Фельетон. — М.: Мысль, 1969. — 399 с.
2. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доповнене. — Львів: ПАІС, 2004. — 268 с.
3. Кройчик Л.Е. Современный газетный фельетон. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. — 230 с.
4. Кузнєцова О.Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. — Львів: Видавничий центр університету ім. Івана Франка, 2003. — 250 с.
5. Мнђ снилось... (маленькій фельетонъ) // Подольская мысль. — 1918. — № 7. — С. 4.
6. Наброски карандашомъ // Подольская мысль. — 1918. — № 1. — С. 4.
7. Они уходятъ… (маленькій фельетонъ) // Подольская мысль. — 1918. — № 8. — С. 4.
8. Сказка-быль (маленькій фельетонъ) // Подольская мысль. — 1918. — № 6. С. 4.
9. Сорока П.І. Сміх проти терору: Літ.-критичні статті. — Тернопіль-Збараж., 1993. — 63 с.
10. Теорія і практика радянської журналістики: Навчальний посібник / За ред. В.Здоровеги. — Львів, 1989. — 247 с.
11. Черная неблагодарность (маленькій фельетонъ) // Життя Поділля. — 1918. — № 9. — С. 2.
12. Шостак М.И. Ироничный журналист // Журналист. — 1999. — № 6. — С. 13-15.

Анотація
У статті на основі фактичного матеріалу розглянуто і проаналізовано жанрові особливості фейлетону в Кам’янець-Подільській пресі періоду національно-визвольних війн 1917-1920.
Ключові слова: фейлетон, національно-визвольна війна, жанрові особливості, національна свідомість.

Summary
The article deals with the problem of genre features of newspaper satire in the press of Kameanets-Podilsky, which was published during the period of national-liberating wars.
Key words: newspaper satire, national-liberating war, genre features, national consciousness.