Фейлетон як провідний жанр сатиричної публіцистики 1917-1921 років (за матеріалами газет Наддніпрянської України)

Українська література першої половини ХХ століття — явище надзвичайно цікаве, але, на жаль, літературознавчі дослідження цього періоду не розкривають повної картини літературної дійсності 1917-1921 років. Поза увагою вчених, як правило, залишаються сатирично-публіцистичні жанри (особливо ті, що друкувалися лише на шпальтах газет та журналів), які, між тим, становлять надзвичайно потужний і художньо вартісний кластер літературного багатства України.
Серед досліджень, що стосуються сатиричної публіцистики загалом та фейлетону зокрема, варто відзначити праці О. Кузнецової „Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі” [Кузнєцова 2003], А. Капелюшного „Сатиричний журнал „Червоний перець” [Капелюшний 1986], Л. Сніцарчук „Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ століття” [Сніцарчук 2001] та ін. Проте О. Кузнецова характеризує засоби творення і форми існування сучасних сатирично-публіцистичних жанрів, А. Капелюшний займається дослідженням сатири та гумору на сторінках журналу „Червоний перець”, а дослідження Л. Сніцарчук охоплює лише сатиричні жанри Галичини 20-30 років.
Досліджуючи розвиток фейлетону в газетній періодиці 1917-1921 років, ми маємо на меті розширити уявлення про українську сатиричну публіцистику загалом, а також розкрити основні формальні та змістові зміни, що зумовили появу фейлетону в сучасному його вигляді.
1917-1921 роки в історії Українського державотворення відзначаються надзвичайним розмаїттям військово-політичних сил та, відповідно, різновекторністю їх політичних поглядів: якщо в діяльності Тимчасового Уряду і Рад домінував соціальний аспект, то у роботі Центральної Ради пріоритетними були питання національного розвитку.
Розвиток громадянської війни у 1919 — першій половині 1920 років додавав ще низку особливостей, серед яких найбільший вплив на розвиток газетних жанрів, на нашу думку, мала відсутність військово-політичної сили, котра б домінувала в Україні упродовж тривалого часу.
За таких обставин (мозаїчно-хаотичної зміни військово-політичних сил) досить логічним став вихід на суспільно-політичну арену українських сатириків.
У 1917-1921 роках найпоширенішим жанром сатиричної публіцистики був фейлетон, оскільки саме він давав надзвичайно широкі можливості для висловлення власного бачення тих чи інших реалій життя українського народу і, разом з тим, гарантував авторові відносну безпеку.
На території Наддніпрянської України (у нашому дослідженні ми, відштовхуючись від тексту ІV універсалу Центральної Ради, ототожнюємо Наддніпрянщину із Українською Народною Республікою, до складу якої входило 8 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська) жанр фейлетону був надзвичайно популярним ще з 1914 року. Хоча окремі дослідники зазначають, що аж до середини ХХ століття фейлетон не сприймався як жанр, ми, проаналізувавши твори, що друкувалися під рубрикою „фейлетонъ”, доходимо до висновку, що всі вони відповідають основним жанровим характеристикам фейлетону.
Події 1917-1921 років динамізували розвиток усіх газетних жанрів, і, зокрема, фейлетону. Розглядаючи його як повноцінний жанр сатиричної публіцистики, українські фейлетоністи виводять для нього єдину форму — лист-звернення.
Починаючи з 1917 року українські сатирики, намагаючись уникнути покарання за висловлення власної думки, починають „приміряти” на традиційний для того часу фейлетон форми казок, снів, уявних розмов.
Приблизно з цього часу в більшості газет Наддніпрянської України з’являється рубрика, назва якої коливається у межах: „Маленькій фейлетонъ”, „Приповідки”, „Не так сталось, як гадалось”, „Старе й нове” та ін. Основне її жанрове наповнення становить фейлетон.
Тематично газетні фейлетони 1917-1921 років, як і сатирична публіцистика загалом, поділялися на такі групи: 1) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя України; 2) життя українського народу на території України; 3) більшовицьке „світле майбутнє”; 4) роль особистості у творенні держави.
У різні періоди на різних етапах перебігу національно-визвольних змагань популярність тієї чи іншої групи зазнавала значних коливань.
Так, після лютневої революції 1917 року і аж до початку 1918 року найчисельнішими були перша і четверта тематичні групи. Найпопулярнішим героєм стає імператор Вільгельм.
Наприклад, у газеті „Подольская мысль” (1918 р., № 82) зустрічається фейлетон із підзаголовком „Картинка съ натуры”. Тут іде мова про „відставку” імператора Вільгельма: „Въ замкђ императора Вільгельма шопотъ и смятенье! Дребезжатъ телефоны. Несуться съ портфелями придворные адъютанты... Отъставка!.. Неизбђжное... Безумный народъ ты близокъ къ политическому самоубийству... Oxъ Farerland…” [Подольская мысль 1918 (14 листопада): 2].
Проводячи аналогію із революційними подіями Німеччини (із так званою „відставкою” Вільгельма) з власне радянськими — вбивством династії Романових, автор /Семи/ висловлює думку про те, що саме повалення династії Романових підштовхнуло Російську імперію до політичного самогубства.
Паралельно з цим, і швидше навіть як продовження цієї теми, українські фейлетоністи ставлять питання: що може зробити кожен, щоб підняти Україну з колін? Фейлетони, присвячені вирішенню цього питання, характеризуються найбільшим багатством формального та образного втілення. Зустрічаються тут фейлетони у формі казки („Сказка-быль” [Подольская мысль 1918 (№ 6): 4]), роздуму спостерігача („Они уходять” [Подольская мысль 1918 (№ 8): 4]), щоденникових записів, рукописів, віднайдених документів („На подвигъ” [Юго-Западный край 1917: 4]).
Експериментуючи з формою, українські фейлетоністи змінювали і образну канву твору. Так, наприклад, у названих вище фейлетонах образ українського народу змінювався від могутнього велетня, що довгий час терпеливо ставився до своїх поневолювачів, але одного чудового дня зібрався із силами і розірвав кайдани, аж до образу окремої людини (переважно селянина), котра прагне і може творити історію самотужки.
Використання образу селянина у фейлетонних жанрах було надзвичайно популярним. Пояснюється це тим, що кожна військово-політична сила, намагаючись заволодіти міцними управлінськими позиціями, в першу чергу орієнтувалася не на інтелігенцію (надзвичайно малочисельним був цей суспільний прошарок), а саме на українського селянина. Найповніше це виявляється у ленінському твердженні „релігія — опіум для народу”, оскільки українське село було та і до сьогодні залишається хранителем народних звичаїв і традицій, що є вагомим показником національної осібності народу.
З 1918 р. і аж до 1921 р. популярності набуває друга тематична група, що отримала умовну назву „життя українського народу на території України”.
Фейлетони цієї тематичної групи мають вже, як правило, форму замітки чи допису до газети. Для них характерна цілковита відсутність головного героя. Центр оповіді переноситься на саму проблему, зміщуючись час від часу то на причини і наслідки її виникнення, то на шляхи її вирішення.
Десь із середини 1919 року до другої групи приєднується третя — все більшої популярності набуває тема більшовицького „світлого майбутнього”. Часто фейлетоністи не тільки іронізували над словами „світле майбутнє”, але й намагалися окреслити приблизний план виходу із цієї ситуації.
Характерним формальним втіленням для цієї тематичної групи став вірш. Причому переважна більшість пишеться дво- або тристопним ямбом.
Надзвичайно цікавою і впритул наближеною до сучасності є образна канва фейлетонів цієї тематичної групи. Висміюючи негатив у житті українського народу, сатирики використовують художні засоби, характерні для сучасної „химерної” прози: зміщений плавний центр оповіді та висміювання негативу не з висоти людської доброчесності, а з позиції зрівняння негативу і позитиву.
На завершення зауважимо, що, детально проаналізувавши та систематизувавши формальні й образні характеристики кожної з тематичних груп, ми можемо сформулювати визначення, характерне для українського фейлетону 1917-1921 років: фейлетон — це середній віршований (написаний 3- чи 4-стопним ямбом) або прозовий жанр сатири, що виявляє комічну суть проблеми, викриває систему фактів через реальні та ймовірні події; основними формами його втілення є лист-звернення, казка, містифікація знахідок документів, щоденникових записів та ін.


Література
Благотворительность // Подольский край. — 7 липня. — 1920. — 4 с. — С. 2.
Въ отставку // Подольская мысль. — 14 листопада. — 1918. — 4 с. — С. 2
Капелюшний А. Сатиричний журнал „Червоний перець”. — Львів, 1986. — 144 с.
Кузнєцова О.Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. — Львів: Видавничий центр університету ім. Івана Франка, 2003. — 250 с.
Миръ грядетъ // Подольская мысль. —№ 73. — 1918.— 4 с. — С. 2.
На подвигъ // Юго-Западный край. — Сентябрь. — 1917. — 4 с. — С. 4
Они уходять // Подольская мысль. — № 8. — 1918. —8 с. — С. 4.
Политическое положение // Подольский край. — 30 июля. — 1920. — 4 с. — С. 4.
Сказка-быль // Подольская мысль. — № 6. — 1918. —4 с. — С. 4.
Сніцарчук Л.В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст..: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості. — Львів, 2001. — 240 с.
Старая история // Вісті. — 12 квітня. — 1921. — 8 с. — С. 4.
Ходять слухи // Подольский край. — 5 листопада. — 1920. — 4 с. — С. 4.

Summary
In the article the question is about the feuilleton as leading genre of satiric publicism of 1917-1921st. Analyzing the newspaper publications of Naddnipranska Ukraine of the indicated period, the author defines a few thematic groups, and also, on the basis of its analysis and systematization, gives it a shot to give clear determination of the concept "feuilleton".